30.08.2011 року в Інформаційному прес-центрі в Сімферополі відбулася прес-конференція на тему: «Дотримання прав громадян на свободу мирних зборів в Автономній Республіці Крим» за участю Голови — Супрун Олександра Володимировича, Голови Громадської Палати Криму — Бровченко Івана Івановича та програмного директора Євпаторійського центру регіонального розвитку — Шарапова Аркадія Вальтеровича.
Голова Комітету у ході прес-конференції заявив, що за ініціативою Громадської Палати Криму Комітет по боротьбі з корупцією та захисту прав здійснює громадську експертизу рішень виконавчих комітетів міських рад в Автономній Республіці Крим про порядок організації і проведення масових заходів. Ця експертиза проводиться в рамках Постанови КМУ № 976 від 05.11.08 р. «Про затвердження порядку сприяння проведенню громадської експертизи органами виконавчої влади».
Так Положення «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій та інших масових заходів» у Криму були прийняті дев’ятьма виконавчими комітетами Судакської міської ради — рішення № 374 від «11» жовтня 2002 року, Красноперекопської міської ради — рішення № 80 від «23» жовтня 2002 року, Джанкойської міської ради — рішення № 257 від «24» червня 2009 року, Феодосійської міської ради — рішення № 750 від «04» жовтня 2002 року, Армянської міської ради — рішення № 492 від «31» жовтня 2005 року, Сакської міської ради — рішення № 259 від «22» квітня 2010 року, Євпаторійської міської ради — рішення № 5-43/3 від «21» квітня 2009 року, Ялтинської міської ради — рішення № 2000 від «25» вересня 2008 року і Сімферопольської міської ради рішення № 250 від «25» лютого 2011 року.
Верховна Рада України «17» липня 1997 ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод (від «04» листопада 1950 року). Згідно зі статтею 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і є обов’язковим для застосування судами, і вона має вищу силу по відношенню до законів.
Положення Конвенції встановлюють мінімальні стандарти захисту прав людини. Статтею 11 Конвенції закріплено право кожного на свободу мирних зібрань.
Частиною другою статті 11 Конвенції здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи громадської безпеки для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 39 Конституції України надає право громадянам збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органами виконавчої влади або органи місцевого самоврядування.
Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення питань про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів, а також здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.
Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання від «19» квітня 2001 зазначив, що, відповідно до частини третьої статті 8 Конституції України, є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо незалежно від того, прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативні правові акти.
У згаданому рішенні Конституційний Суд України визначив, що терміни повідомлення повинні бути в розумних межах, їх встановлення не повинно обмежувати саме право громадян на проведення зборів мітингів, походів і демонстрацій.
На основі конституційних положень частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим — також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими в межах їх компетенції.
Отже, реалізація органами місцевого самоврядування повноважень щодо забезпечення проведення, зокрема, мирних заходів — зборів, мітингів, походів і демонстрацій — може здійснюватися виключно в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений законом.
На думку Міністерства юстиції України слід констатувати, що чинне законодавство з питань організації і проведення мирних заходів є недосконалим. Так, на сьогодні питання організації і проведення мирних заходів регулюються Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 № 9306 «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР», який згідно з пунктом 1 розділу XV «Перехідні положення Конституції України» є чинним у частині, що не суперечить Конституції України. Указом визначено, зокрема, осіб, повноважних звертатися у виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з повідомленням про проведення мирного заходу, вимоги до змісту повідомлення, вимоги щодо забезпечення виконавчими органами сільських, селищних, міських рад умов проведення мирного заходу і подібне.
Таким чином, вимоги щодо порядку організації і проведення мирних заходів, строків завчасного сповіщення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, документів, які повинні бути включені до заяви про проведення мирного заходу на даний час законом не врегульовано.
При проведенні громадської експертизи виявляються два визначення:
1. У текстах Положень про проведення мирних акцій у порядку реалізації 39-ї статті Конституції України, затверджених рішеннями виконкомів місцевих рад є посилання на Указ Президії Верховної Ради СРСР 1988 року, щодо встановлення 10-ти денного терміну для повідомлення про проведення мирної акції (як окремий випадок, поряд з іншими обмеженнями як встановлення огорож, місця проведення і т.д.).
В одних випадках суди приймають норми Указу Президії Верховної Ради, в інших випадках суди вважають, що Указ Президії Верховної Ради СРСР на території Україні не діє, і його норми не вважають обґрунтованими і законними.
Але суди в цих процесах (за позовами виконкомів) не розглядають законність прийнятих виконкомами власне Положення про порядок проведення мирних акцій, як нормативно-правового акта.
Таким чином громадська експертиза виявляє передбачувані, на погляд організації, обмеження прав людини зазначені безпосередньо текстовою частиною Положення.
2. Крім того громадська експертиза виявляє той факт, що приймаючи власне Положення про порядок проведення мирних акцій, виконкоми виходять за рамки своїх повноважень і компетенції. Так як частина 2 статті 11 Конвенції і Конституційний Суд України встановив, що порядок проведення мирних акцій регулюється виключно законодавцем, а не органами місцевого самоврядування.
Жодним Законом не визначено право органів місцевого самоврядування встановлювати порядок проведення мирних акцій, крім контролю та забезпечення громадського порядку в місцях їх проведення.
Тому саме дію виконавчих комітетів щодо прийняття Положень про порядок проведення мирних акцій є порушенням Конвенції та законодавства України.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством».
Виходячи з вищевикладеного та враховуючи недосконалість сучасного стану правового регулювання порядку організації і проведення мирних заходів, що спричиняє негативну практику правозастосування, оскільки правові норми не сформульовані з достатньою чіткістю і неоднозначно тлумачаться суб’єктами відповідних правовідносин, громадська експертиза виявляє допущені порушення законодавства органами місцевого самоврядування.
Однак основна мета громадської експертизи — це розробка конкретних конструктивних пропозицій органам влади та місцевого самоврядування для забезпечення прав і законних інтересів громадян.
І тільки законодавче регулювання порядку організації і проведення мирних заходів зможе усунути негативну практику, яка склалася на сьогоднішній день.
