Кабмін вирішив реорганізувати Державну фінінспекцію, створивши новий центральний орган виконавчої влади – Державну аудиторську службу України. Таке рішення не лише не покращить, а й нестиме низку негативних наслідків для вітчизняної системи державного фінансового контролю.

Оскільки ми вже маємо вищий орган аудиту публічних фінансів, зараз загостриться «суперництво» між Рахунковою палатою та Державною аудиторською службою. Окрім того, що в обох інституцій майже однакове коло підконтрольних суб’єктів, відтепер методи проведення контрольних заходів будуть також однотипні – фінансовий аудит. Виникає питання: для чого дублювати функції, що призводить до повторних перевірок одних і тих же державних органів із однакових питань та за однаковий період часу різними органами державного фінансового контролю. І це ми ще не беремо до уваги зайвого використання й без того обмежених коштів державного бюджету.

Крім того, координуватиме діяльність нової служби Кабінет Міністрів України за посередництвом міністра фінансів – це ставить аудиторську роботу в повну залежність від волі та бажання очільника Уряду або керівника Мінфіну. Перейменування КРУ, ДФІ у Державну аудиторську службу нічого не змінить, оскільки залишається основне призначення цих органів – знайти «порушення» для зняття з посад «неугодних» керівників державних органів і підприємств чи організацій. Такий каральний орган з незрозумілим «проміжним» статусом взагалі відсутній в європейській моделі державного внутрішнього фінансового контролю, адже він призначений для функціонування в адміністративно-командній системі, як-от Радянського Союзу.

Аудит не зможе виконувати функцію «інспектування», тоді як саме вона обов’язкова в Стратегії розвитку системи управління державними фінансами. Найменування ж «аудиторська служба» передбачає, що новий-старий контролюючий орган тепер акцентуватиметься на здійсненні контрольних заходів шляхом проведення аудитів, відмовившись від основної форми контролю, – ревізії.

Загалом в Уряді пішли не тим шляхом. Вони вирішили «вивіски» змінювати та спрямувати основні зусилля на ревізії й перевірки, а потрібно змінювати власне підхід: активніше розвивати систему внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту в структурі державних органів. Інакше – порушення виявлятимуться лише для «галочки», щоб ними ж обґрунтовувати необхідність свого функціонування. Так є на сьогодні, і саме цим можна пояснити дуже низький відсоток кримінальних проваджень, порушених за результатами контрольних заходів і доведених до обвинувачуваного приговору. Прозорий контроль за державними фінансами має відбуватися щоденно, а не постфактум, коли кошти вже витрачені, порушення вчинені, а знайти винуватців та повернути кошти практично неможливо.