Відновлення виробництва

Я хочу одразу наголосити – мова йде не про одяг чи устриці, а саме про підтримку промисловості. Нещодавно прем’єр-міністр України закликав всіх повертатись до роботи та відновлювати виробництво. Але це насправді дуже важко, коли немає сировини, обладнання та матеріалів. Може, пан Шмигаль не в курсі, але навіть кав’ярням потрібна кава, яка в Україні якось не родить.

Але я хочу навести більш показовий приклад. В Україні існує лише одне підприємство, що виготовляє ампули для ін‘єкційних медикаментів – Полтавський завод медичного скла. Наскільки зараз важлива його робота, я думаю, можна не пояснювати. Так от, маркування на ампулах робиться особливою фарбою, яка при нанесенні та термічній обробці не розриває ампулу. Таку фарбу виготовляють чотири підприємства в Європі: Johnson Matthew у Великобританії, Ferro у Німеччині, ETC у Польші та українське представництво Ferro у Києві.

Здавалося б, пощастило, є українське виробництво. Але на Київ почали летіти ракети і більшість працівників евакуювалася на Західну Україну, частина – за кордон, зокрема – технолог. З чотирьох станків до Львова вдалося вивезти один. Але для виробництва потрібна сировина, якої в Україні немає.

Сеть Сильпо закрыла десятки магазинов и заморозила производство продуктов: часть сотрудников уволили

Як розповіла директорка Ferro Україна Надія Третякова, запасу на складах Полтавського заводу вистачить хіба що на кілька тижнів. При цьому найменша зміна рецептури може змінити коефіцієнт термічного розширення і зламати весь технологічний ланцюжок. Закупити його виробник не може, бо вихідні SWIFT-платежі у нас «обмежені», що в перекладі з нацбанківської означає «заборонені». Так, це неочевидний, але все ж таки критичний імпорт.

Таких прикладів безліч, тому будь-який перелік «критичного» буде неповним – розібратися у тонкощах виробництва абсолютно всього просто неможливо.

Але справа не тільки в неочевидних для влади «критичних» продуктах, бо для кожного українського підприємства є свій імпорт, який є критичним для продовження виробництва. Я сформулювала би так: для збереження економіки загалом та української промисловості зокрема, імпорт сировини, обладнання та комплектуючих є критичним.

Українці роблять висновки

Звичайно, українські виробники як клас – дуже живучі, творчі і винахідливі люди. Вони пережили усілякого роду тиск, напади та обмеження за 30 років незалежності. Вони виживали в умовах постійної зміни законодавства. Зараз «на коні» залишаються ті, у кого був бізнес, структурований через низькоподаткові (або просто іноземні) юрисдикції і мав, відповідно, кошти за кордоном.

Інші винаходять схеми, щоб компанії брата-свата з-за кордону через «ліві» контракти оплачували постачання матеріалів або сировини, а гроші повертались через приватні рахунки. Або іншими складними, дорогими та довгими шляхами. Та ці шляхи є не у всіх, особливо якщо говорити про малий і середній бізнес, який ми так довго плекали державними програмами.

Минэкономики спрогнозировало падение ВВП Украины в 2022 году на 40%

Зараз в соцмережах люди пишуть висновки, яких їх навчила війна: вчити англійську, відкладати гроші, більше спілкуватися з сусідами тощо. Знаєте, який висновок винесе з війни кожен середній український виробник та імпортер? Завжди мати кошти за кордоном в обсягах, які забезпечать бодай кілька місяців імпорту. Невже до цього ми прагнемо?

Українська промисловість хоче, може і з усіх сил намагається поновити роботу, платити зарплати та податки. І якщо уряд теж дійсно цього хоче, то мусить принаймні надати таку можливість і зняти «обмеження» на імпорт для постачальників.